Ефект Пігмаліона – це явище, яке полягає в тому, що людина, переконана у правдивості тієї чи іншої інформації, мимоволі поводиться таким чином, що ця інформація отримує підтвердження.
Історія питання
Міфологічний цар Кіпру і, за сумісництвом, грецький скульптор Пігмаліон, за легендою, створив статую дівчини дивовижної краси. І що довше милувався він справою своїх рук, то більше знаходив у ній чудових переваг. Незабаром Пігмаліону стало здаватися, що жодна із земних жінок не здатна зрівнятися зі статуєю, яку він виліпив. Назвавши своє творіння Галатеєю, Пігмаліон проводив цілими днями й ночами, захоплюючись красунею зі слонової кістки, милуючись її голими принадами, обдаровуючи її щедрими дарами, шепочучи ніжні слова кохання…
У день свята закоханий скульптор звернувся до Афродіти з палким благанням оживити його кохану, і богиня кохання відгукнулася на його прохання. Не пам’ятаючи себе від щастя, помчав Пігмаліон у свою майстерню, де чекала на нього найпрекрасніша з жінок. Жива, тепла і любляча – Галатея виявилася саме такою, якою і хотів бачити її той, хто її придумав. Пігмаліон отримав те, що хотів, – його віра і пристрасне бажання допомогли мрії втілитися в реальність. Подібний психологічний феномен очікувань, що виправдовуються, і лежить в основі ефекту Пігмаліона.
Ефект Пігмаліона (або ефект Розенталя) – це психологічний феномен, який полягає в тому, що очікування людиною реалізації пророцтва багато в чому визначають характер її дій та інтерпретацію реакцій оточуючих, що й провокує самоздійснення пророцтва.
Або, простіше кажучи, коли ми твердо переконані в правдивості якоїсь інформації, ми часто діємо таким чином, що ця сама інформація отримує реальне підтвердження. Переконливим доказом цьому слугує знаменитий експеримент, проведений 1968 року американськими психологами Робертом Розенталем і Ленорою Якобсон.
Діти Розенталя
Дослідники Розенталь і Якобсон на самому початку навчального року прийшли в одну зі шкіл Сан-Франциско для того, щоб визначити рівень інтелекту учнів. У результаті, в кожному з класів ними було відібрано по кілька учнів, які, на думку психологів, були наділені видатними розумовими здібностями. “Якщо навіть поки що ці діти ніяк не заявили про себе, – найближчим часом їхній інтелектуальний потенціал неодмінно розкриється! Чекайте!” – запевнили трохи здивованих учителів Якобсон і Розенталь. У педагогів був привід для здивування, – річ у тім, що учні, яких дослідники пророкували в інтелектуальні світила, поки що ніяк не демонстрували особливої схильності до розумової діяльності. Ну, тобто серед тих, хто відстає, вони не значилися, але й “зірок із неба” теж не хапали. “Що ж, дослідникам, напевно, видніше” – поміркували вчителі і стали чекати від перспективних учнів обіцяних результатів.
Тим часом учнів із нібито високим рівнем IQ психологи вибрали абсолютно випадково! Найцікавіше, що коли наприкінці навчального року Розенталь і Якобсон знову завітали до вже знайомої школи з метою виміряти коефіцієнт інтелекту учнів, вони виявили, що ті самі діти, яких вони оголосили особливо здібними, і справді показали високий рівень IQ!
Тобто, експеримент цілком переконливо довів: ми отримуємо те, у що віримо. Так, шкільні вчителі, які увірували у високий інтелектуальний потенціал окремих учнів, мимоволі передали свої очікування цим учням, а ті, своєю чергою, виправдали сподівання вчителів, які повірили в них, і досягли значних результатів. Одним словом, що хочеш – те й отримаєш.
Особливо це стосується дітей із проблемних родин, від яких часто ніхто й нічого доброго не чекає. Тож не дивно, що найгірші очікування оточуючих у подібних випадках виправдовуються. І навпаки, нерідко, варто інколи авансом похвалити таку дитину, повірити в неї, як, окрилена цією вірою, вона “розправляє плечі” і перетворюється буквально на очах.
Утім, ідеться, звісно, не тільки про дітей. Керівники, які пов’язують свої позитивні очікування з певними співробітниками, оптимістично налаштований лікар, упевнений у тому, що його пацієнт щасливо вилікується від хвороби, – теж так чи інакше, створюють особливий мікроклімат, у якому самооцінка й віра в себе в підлеглого чи пацієнта зростає, а його успіхи – множаться.